Умови розвитку літератури в тоталітарних і демократичних країнах.

Умови розвитку літератури в тоталітарних і демократичних країнах. Традиційно великий вплив на суспільну свідомість мала література. Саме тому правлячі режими прагнули спрямува-ти її розвиток у вигідне русло, зробити своєю опорою. Письменники і поети нерідко опинялися в центрі політичних подій, і потрібно було мати міцну силу волі й талант, щоб не зрадити правді історії. Особливо нелегко це було зробити в державах, де надовго утвердився тоталітаризм як форма політичного правління і духовного одурманення мас.



Так, у Німеччині було створено спеціальне Міністерство проп
аганди на чолі з Геббельсом. Воно здійснювало жорсткий контроль над усім духовним життям країни. Фізичні розправи загрожували кожному, хто висловлював невдоволення або не корився фашистській ідеології. З цих причин, країну залишили відомі письменники - І.Бехтер, Б.Брехт, Е.Вайнерт, А.Зегерс, Т.Манн, Е.-М.Ремарк, Л.Фейхтвангер, А.Цвейг.

Трагічні ноти пронизували творчість письменників і поетів Італії. У героїв їхніх творів переважали почуття відчаю й одинокості. У творчості митців країни, яка дала світові багато славетних імен, спостерігався відхід від соціальної тематики, захоплення формою, байдужість до змісту.

Виняткову роль Японії в Азії обґрунтовувала профашистська література цієї країни. У 30-ті роки духовне життя тут було підпорядковано возвеличенню національного духу, влади імператора, оспівуванню військової доблесті. Тоталітарна держава підтримувала тих письменників, які допомагали морально готувати суспільство до труднощів і самопожертви.

В СРСР основним методом у літературі й мистецтві вважався соціалістичний реалізм. Він насаджувався всіма засобами. Принцип партійності літератури, визначений В.Леніним, був головним при перевірці лояльності письменників і поетів до існуючого режиму. Упокорення талановитих митців шляхом репресій поєднувалось із "турботою" про нову, радянську, літературу й поезію. Провідниками сталінізму виступали, в першу чергу, партійні чиновники, які вимагали уславлення радянської дійсності і керівної ролі більшовицької партії. Постанова ЦК ВКП(б) 1932 р. "Про перебудову літературно-художніх організацій" надовго визначила долю радянської літератури. Постанова стала ідеологічною основою безмежного втручання держави у літературно-мистецьке життя, що за умов однопартійності системи було особливо небезпечним для розвитку культури.

Перша хвиля репресій супроти творчої інтелігенції в СРСР прокотилась у 1920-ті роки. Але найбільших ударів було завдано в 1936-1939 pp. Внаслідок сталінського терору загинули І.Бебель, М.Клюев, М.Кольцов, О.Мандельштам, Б.Ясенський та багато інших письменників і поетів, в тому числі з України. Ті, хто вижили, змушені були пристосовуватись до вимог офіційної ідео-логії і більшовицької практики будівництва соціалізму, в одній, окремо взятій країні. Поширеними й завжди актуальними стали теми перемоги більшовиків у 1917 p., політики колективізації й індустріалізації.

Водночас, у жорстких рамках тоталітарної держави з'явились твори, освячені талантом письменників і поетів. Для СРСР, крім цього, позитивним було подолання успадкованої від царської імперії масової неграмотності населення. Деякі народи вперше здобули власну писемність і почали розвивати самобутню літературну творчість.

У країнах західної демократії літературна діяльність була роз-кутішою. Але політична свобода ще не давала матеріального комфорту. Якщо у країнах з тоталітарними режимами творчість залежала від взаємин з правлячою елітою, то у відносно демократичних державах немалий тиск чинили видавці, настійна потреба в заробітку. Піднесення переживала творчість письменників, розрахована на масового читача. Популярністю користувались пригоди, фантастика, психологічні романи. Визнаними майстрами детективного жанру стали А.Крісті (Англія), Ж.Сіменон (Франція), Р.Стаут і Е.Гарднер (США). Яскравими представниками течії модернізму, що прагнула до змін не тільки змісту, але й форми літературних творів, були Дж.Джойс, Ф.Кафка, М.Пруст.

Основні напрямки розвитку світової літератури. Пись-менники-лауреати Нобелівської премії. Об'єднуючими для письменників, поетів, публіцистів всіх країн, незалежно від пануючих форм і методів політичного правління, були теми війни і миру, життя і смерті, любові й ненависті. Концентроване вираження вони дістали у творчості американського письменника Ернеста Хемінгуея (1899-1961). Йому судилося брати участь у Першій світовій війні, Другій світовій війні, захищати республіку в Іспанії. Перший роман "Фієста" Е.Хемінгуей друкує у 1926 р. Це - книга-протест проти "безглуздої війни", крик душі "загубленого покоління". Яскраво антивоєнну спрямованість мав роман "Прощавай, зброє!" Ненавистю До фашизму, любов'ю до Іспанії і її народу сповнений роман Е.Хемінгуея "По кому б'є дзвін" (1940 р.). Літературна творчість і активна громадська позиція письменника відзначені Нобелівською премією у 1954 р. після виходу в світ повісті "Старий і море".