Сучасна українська література (часто сучукрліт або укрсучліт) — українська література останніх десятиліть, створена сучасними українськими письменниками, сукупність творів, написаних від часу здобуття Україною незалежності в 1991 році. Розмежування сучасної української літератури з класичною та радянською зумовлене відмиранням після 1991 року загальнообов'язкового для СРСР стилю соціалістичного реалізму та скасуванням радянської цензури. В результаті більшої свободи, відкритості українського суспільства до чужоземних впливів та значно ширших контактів з літературами інших країн сучасна українська література здебільшого відрізняється від радянської зверненням до досі заборонених тем, використанням нових стилістичних прийомів, різноманітністю та змішанням жанрів, але й своєрідною епатажністю, а також осмисленням соціальних пробл

ем та історичної пам'яті.

Україна

Українська література ХХ століття пройшла різні етапи і періоди: революційний, воєнний, післявоєнний, пострадянський. Кожний етап характеризується своїми особливостями, своїми літературними героями. У даній роботі спробуємо розглянути ХХ століття України у літературному розрізі. 
     Традиційно вважається, що зачинателем українського модернізму був Микола Вороний. Готуючи в 1901 р. альманах “З-над хмар і долин” (вийшов у 1903 р.), М.Вороний опублікував у “Літературно-науковому віснику” відкритий лист до українських письменників, в якому закликав надсилати твори, в яких були б “усунуті набік різні заспівані тенденції та вимушені моралі”, де було б “хоч трошки філософії, де хоч клаптик яснів би … блакитного неба”. М.Вороний вважав неприйнятними для свого альманаху примітивні побутово-етнографічні та натуралістичні, спрощено тенденційні твори. Основна думка виступу М.Вороного виділялася чітко: він закликав писати інакше, “по-сучасному”, оновлювати літературу, виходячи насамперед із суто художніх вимог і завдань. Тим часом молодші автори, передусім ті, що складали ядро групи “Молода муза”, наголошували, що кризу в літературі спричинив “тенденційний реалізм” І.Нечуя-Левицького, П.Мирного, І.Карпенка-Карого та ін., у яких “кожну описану подію можна було сконтролювати метром і кожну їхню тенденцію – звичайним розумуванням”. Щоб вийти з цієї кризи, треба стати на інший шлях: “Воля і свобода в змісті й формі, щирість у почуваннях людських і в тонах природи”. Оскільки молодомузівці художню красу намагалися цілком відмежувати від суспільно-патріотичних мотивів, І.Франко вважав, що цей шлях веде “літературу в якийсь глухий кут, де можна хіба що повіситись” . 
     Оскільки український реалізм початку ХХ століття був здебільшого народницьким, “селянським” реалізмом, остільки антинародництво стало важливою засадою модерністів. Прозвучали заклики до оновлення і розширення проблемно-тематичного діапазону, відходу від переважно селянської тематики, характерів, зрештою, мови, лексики. Нарешті, на противагу народницькому реалізмові, модернізм відстоював пріоритет індивідуального над колективним, права особистості, а не абстрактні інтереси суспільства, в жертву яким приносилися особисті пориви. 
     Революція 1917 р. сповнила культурну діяльність України відчуттям новизни, свідомістю звільнення від старого світу та його обмежень. Поставали складні невідступні питання про те, в якому напрямі слід розвиватись українській культурі, на які взірці їй належить орієнтуватись і якою бути взагалі. Це був час пошуків і сподівань. Натхнені відчуттям власної місії та зростаючою аудиторією, письменники, художники й учені з захопленням поринули у створення нового культурного всесвіту. 

Історико-літературний процес кінця XIX - початку 20 століття

Розвиток літератури невід'ємний від розвитку суспільства. Література на межі XIX-XX століть була тісно пов'язана з усіма перипетіями свого часу. Складністю та суперечливістю історичної доби зумовлені своєрідність і розмаїття світового літературного процесу.

З числа найбільш прикметних рис, що формували "обличчя" людської цивілізації у першій пол. XX ст., можна виділити:

У сфері соціально-політичного розвитку:

1) активізація національно-визвольного руху в країнах Європи, Америки, Азії та Африки;

2) падіння великих європейських імперій та монархій;

3) ствердження соціалістичної і комуністичної ідеології;

4) загострення соціально-політичних суперечностей між провідними державами світу, боротьба за перерозподіл сфер політичного впливу;

5) кількісне зростання і різка поляризація політичних партій та рухів за ознакою їх демократичної або авторитарної спрямованості. Поява могутніх тоталітарних режимів - комуністичного в СРСР та націонал-соціалістичного у фашистській Німеччині;

Автори: Юрій Покальчук (1941–2008) • Юрій Винничук (*1952) • Люко Дашвар (*1954) • Галина Москалець (*1958) • Марія Матіос (*1959) • Оксана Забужко (*1960) • Юрій Андрухович (*1960) •Олександр Ірванець (*1961) • Віктор Неборак (*1962) • Василь Слапчук (*1961) • Олесь Ульяненко(*1962) • Юрій Іздрик (*1962) • Ірен Роздобудько (*1962) • Володимир Єшкілєв (*1965) • Тарас Прохасько(*1968) • Галина Петросаняк (*1969) • Маріанна Кіяновська (*1973) • Лариса Денисенко (*1973) •Мар'яна Савка (*1973) • Наталка Сняданко (*1973) • Сергій Жадан (*1974) • Андрій Бондар (*1974) •Тетяна Череп (*1974) • Марина Соколян (*1979) • Ірена Карпа (*1980) • Софія Андрухович (*1982) •Олександр Ушкалов (*1983) • Тетяна Малярчук (*1983) • Любко Дереш (*1984) • »